 |
Увага!!! Наш сайт переїхав на новий домен!робота даного сайту більше не підтримується, він буде видалений незабаром П`ятниця, 26.04.2024, 21:50
|
 |
Меню сайту
Категорії розділу
| Видатні люди краю [8] |
| Історія району [1] |
| Символіка району [2] |
Наше опитування
Статистика
Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Інтернет-посиланя
Пошук
Каталог статей
| Головна » Статті » Тиврівський район » Видатні люди краю |
Таланти Очеретного
 Серед найцікавіших людей Тиврівського району з особливим пієтом називають Володимира Феодосійовича Очеретного. Це не пієтет поваги до «крутого» українця, який в умовах ринкової розрухи знайшов свою «золоту жилу» і зумів доскочити вершин тієї заможності, що вивела його в лідери нинішнього суспільного устрою.Тим часом, Володимир не знаходив і не винаходив нічого нового. Оре, як мовиться, на давній ниві, старим «плугом», без підвищеної, а інколи й без ніякої зарплати, живе в тісній двохкімнатній квартирці, але аби люди захотіли раптом без будь-яких начальницьких підказок обирати найпочеснішого громадянина району, то переважна більшість оддала б пальму першості саме йому, не увінчаному нагородами, не обсипаному грішми, не обцілованому владою фотокореспондентові районної газети. Втім, це таки доволі точно: не місце красить людину, а людина – місце. Один і з висот найполірованішого кабінету, з кодлом послушливих клерків не зробить того, що інший – своїми руками, своїм талантом, самовідданістю. Все, зрештою, залежить від мети життя і розуміння свого призначення в ньому. Народжений літати полетить обов'язково. Де б Очеретний не був, він одразу починав творити і не в ім'я того, що творчість – це стан його духу, що по-іншому не виходило. Творчість Очеретного, його непересічні задатки художника, фотографа, майстра різьби по дереву, столяра, токара, тонкого знавця і поціновувала мистецтва – могли б дати серйозний матеріальний достаток і благополуччя. Ніхто й не силкується довести, що вони чоловікові не потрібні, але він ними не перейнятий. Вістря його інтересів завше спрямовувалось туди, де гроші не нагромаджуються, а інтенсивно витрачаються. Якось так виходило, що він починав шукати не тих людей, які потрібні були йому особисто, а тих, що мали бути цікавими суспільству. Так, правда, уже повелося в нашій вітчизні, що це знову ж таки не найбагатші люди, але в сукупності своїй вони складають найкоштовніше її багатство. За цікавою людиною, чиє життя певною мірою пересікалось чи дотикалось до життя району, він міг власним коштом податись до Москви, Калінінграда, Сімферополя, будь-куди, куди можна доїхати. Аби він займався однією лиш фотографією, то й це полишило б глибокий слід в історії Тиврівщини. Але його спопелялм все нові й нові ідеї, він уміє по зав'язку завантажувати себе багатьма ділами та все з тієї палітри, яка не сприяє примноженню власних багатств, а розпинає тебе на п'ялах суспільних інтересів. Буваючи в кожному селі не транзитним гостем, а дослідником, він зацікавився цілою низкою імен: віце-адмірал Пилипенко, що був начальником Калінінградського військово-морського училища, генерал Притула, що приймав капітуляцію Квантунської армії з рук японського принца, а з рук дружини Чан-Кай-Ші – орден Голубого неба, маршал Маліновський – міністр оборони, академік Калинович – автор першого російсько-українського інституту мовознавства, що втрапив під триби сталінської репресивної молотарки якраз у ті часи, коли «батько народів» зайнявся раптом проблемами мови, в 49-му змушений був викинутись з вікна своєї квартири у Києві. А блискучий художник Мар'ян Маловський, а композитор Петро Ніщинський, Микола Леонтович, Кирило Стиценко! Беручи за основу життя з них, Очеретний створює музеї в селах Жахнівці,Івонівцях, Красному, Кліщеві, Ворошилівці, Тиврові, на Гніванському гранітному кар'єрі – шукає приміщення, возить експонати, виготовляє (здебільшого власними руками) експозиції, шукає кошти. І це не полишаючи ні на день основної роботи в редакції, не збавляючи шаленого ритму. Півтори тисячі знімків для районного музею, майже стільки ж – для музею рідної школи, десятки слайд фільмів. А ще він автор одного справжнього дива, біля якого побували тисячі земляків і гостей. В роки війни, перед повним визволенням Вінниччини, до Тиврова і Гнівані прорвався танковий десант. Трагічно склалась доля того десанту – без запасу палива і мастил, підтримки стрілецьких підрозділів, в оточенні ворога він був приречений, більшість героїв загинула, б'ючись до останнього снаряда й патрона. Звичайно, цей історичний факт не міг пройти мимо уваги такого чоловіка, як Володимир Очеретний. Він вирішив створити щось гідне пам'яті легендарних десантників. І створив. Але на це пішло довгих двадцять років. У гранітних скелях над Бугом з допомогою молотка,бучарди і долота два десятиліття він видовбував зображення вічного вогню, зорі і хреста на честь танкового екіпажу, що першим прорвався до Тиврова. Одні казали «дивак», інші – «дурень», ще інші – «нема чого чоловікові робити», ще інші – «хоче слави», а більшість приходила, скидала кашкети й капелюхи, віталася, кланялась, дивилась на цю самовідданість з побожністю і сльозами: «Ось що може велика душа. Людина з такою душею теж може називатись великою!!» Як ти, чоловіче, стільки встигаєш? Серце може не витримати! Я дуже рано встаю. Як правило – о четвертій ранку або й раніше і зразу на Буг, до його води, до його туманної аури, до духмяних пахощів, неполоханої свіжості, в місячну ясність долин, у цей древлянський мікроклімат. Знаю найбагатші лікарською флорою місця, найгустіші роси, лягаю і п'ю їх, як ото голуб, з жолобків на стеблах – це дає заряд сили і здоров'я. Дехто називає мене навіть відьма рем. Бо справді можу за годину без сіті і вудки одними руками піймати десять кілограмів риби, відро раків. Любителі березового соку дивляться на мене великими очима, ото підходжу до берези, «молюсь» хвилину-другу і вкладаю трубочку в таке місце, з якого через 25 хвилин набереться повна трилітрова банка (вони не візмуть стільки й за добу). Причому я можу так з кожного дерева. Це людей шокує - … Звідки це воно в тебе? Виріс у природі, як Тарзан. Ось тут, на Бугу, в цій долині, нема жодного каменя, на якому б я не робив стойки на руках. До речі, німецький, трофейний фільм «Тарзан» був моїм першим духовним потрясінням. Я з восьми літ курив і став до п'ятнадцяти запеклим смоктачем тютюну. Подивившись «Тарзана», розлучився з цигаркою в одну мить, безжально і безболісно. Навчився ходити по гіляках з проворністю мавпи. Був такий накачанний, що м'язи поробились камінними, а тіло прудким, як жила. Мої друзі Мітя Горбатюк, Микола Пліхта, Едуард Атензон і В'ячеслав Обертун були такими самими тарзанами, нам завше хотілось більшого, взялись за акробатику, освоїли її на рівні майстрів спорту і ще в 1967-му році, будучи вже одруженими, маючи дітей, утнули добру штуку – на святковому вечорі в облмуздрамтеатрі виступили з 40-хвилинною акробатичною програмою – публіка перебувала в стані шоку: «Звідки вони? З Тиврова? Їйбогу, якась підтасовка. Звідки там взялись такі майстри?» В армії я навіть тренував команду гімнастів, набув спеціальності автотехніка, потім шукав свого місця в житті у чужих краях, але краса рідного Тиврова вернула додому, до фотографії, відчуття якої жило в мені підсвідомо, а це уже тридцять з лишком літ займаюся нею як ділом, кращого й цікавішого за яке нема на землі. Перемагав я в 20-ти конкурсах різноманітних видань, влаштовував не одну персональну фотовиставку, в рідній школі маю постійно діючу, друкувався і друкуюсь в найавторитетніших засобах інформації. А на дозвіллі малюю, столярую, вирізаю для дорогих моїх музеїв. … І ось йому вже 60. Життя було нелегким. Не любить він коритися і кланятись, любить гостре слово, сказане не в кулак, а вголос, відкрито. Поки ці кращі якості не матимуть в нашій державі ціни, доти Очеретні не будуть гордістю України. З усього видно, що ті часи ще далекою А жаль! Іван Волошенюк. Прозаїк, публіцист. Член Національної спілки письменників України. Джерело: http://ocheretniy.livejournal.com/7284.html | |
| Переглядів: 1722 | Рейтинг: 0.0/0 |
| Всього коментарів: 0 | |